Три роки незламності Три роки незламності 1/1 Три роки тому 24 лютого росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Того ранку мільйони українців прокинулися від вибухів, які змінили хід історії. За ці три роки Україна пережила численні трагедії, руйнування та випробування. Але водночас вона показала світові свою силу, гідність і відданість свободі. ЗСУ, волонтери, лікарі, рятувальники, енергетики, вчителі, журналісти — усі українці стали єдиним фронтом у боротьбі за незалежність. Світ побачив звірства російської армії в Бучі, Ірпені, Маріуполі, Харкові, Херсоні та інших містах. Українці пережили і досі переживають масовані ракетні атаки, удари, вимушене переселення тощо. Але навіть у найтемніші часи наша країна не втратила віри в перемогу. Україна вистояла. Ворог так і не зміг зламати наших людей. Сьогодні ми не лише згадуємо жахи війни, а й відзначаємо неймовірну силу українців. Ми шануємо пам'ять загиблих, дякуємо героям, які боронять нас, і рухаємося вперед. Слава Україні! Героям слава!

ЯК ПЕРЕЖИТИ ВИКРАДЕННЯ І ПОЛОН ЯК ПЕРЕЖИТИ ВИКРАДЕННЯ І ПОЛОН 1/1 Ніхто з нас не очікує бути викраденим або потрапити в полон, але на окупованій території така можливість є досить високою. Цивільні особи є найменш підготовленими до умов війни, але знання перевірених стратегій реагування на захоплення може збільшити ваші шанси на виживання та покращити самопочуття як під час полону, так і після звільнення з нього. Сподіваємося, що вам ніколи не доведеться застосовувати ці рекомендації. Однак, Україна веде спротив повномасштабній військовій агресії. Розуміння фундаментальних стратегій виживання полонених дасть вам найкращі можливості адаптуватися до вимог полону, незалежно від того, як довго це триватиме. Ворог хоче впливати на супротивника за допомогою використання та експлуатації заручників й полонених. У зв’язку з цим необхідно пам’ятати, що єдиний наявний ресурс заручника – це його емоції. ПОВЕДІНКА ВИКРАДАЧІВ ЩОДО ЗАРУЧНИКІВ Попри те, що досвід заручників та полонених дуже різниться, зазвичай від викрадачів слід очікувати наступної поведінки: Фізичне обмеження (кайдани; тримання у тісному приміщенні; обмеження рухів, у тому числі тривале; дезорієнтація у часі, напряму). Обмеження основних функцій людини (недостатність/неякісність їжі, води; обмеження сечовипускання, дефекації). Дискомфортні або нестерпні умови утримання (холод/задуха, надмірна вологість; загроза зараження). Позбавлення чи обмеження сну (часто використовується для допитів, аби послабити здатність людини адекватно мислити і змусити свідчити). Ненадання медичної допомоги. Фізичне насильство, побиття, та, можливо, сексуальне насильство. Погрози поранення чи смерті; погрози спричинити шкоду близьким заручника, або змусити заручника спостерігати за катуваннями; погрози дискредитації людини в очах близьких/суспільства; погрози неможливості морального вибору: примус заручника завдати шкоду іншим – діями або видачею інформації. Приниження, образи, нападки на ідентичність людини, цінності, культурні табу. ЕТАПИ АДАПТАЦІЇ ДО НЕВОЛІ Експерти з виживання в умовах полону визначають шість основних етапів реакції та адаптації до перебування в неволі: Паніка (триває перші хвилини). Захоплення зазвичай відбувається неочікувано і становить загрозу для життя: це різкий перехід, який важко швидко усвідомити. Типовими початковими реакціями є бажання втекти, нестримне тремтіння і плутане мислення. Якщо це не становить прямої загрози (на вас не дивляться злочинці) – не стримуйте фізичні реакції стресу, наприклад, тремтіння. Таким чином ваш організм намагається впоратися з шоком. Невіра (триває від перших хвилин до декількох годин). Поширені думки: “Цього не може бути” і “Незабаром нас врятують”. Полон може тривати довго. Важливо зберігати надію, але бути готовим до затяжних випробувань. Те, яким чином ви впоралися зі стресом у перші хвилини/години, може надати вам додатковий внутрішній ресурс. Не вимагайте від себе багато. Обов’язково відмічайте маленькі досягнення: “Я опанував/опанувала тремтіння”. “Я можу дихати. Думати”. “Зараз є можливість перепочити”. Підвищена пильність і тривога (триває від перших години до декількох днів). Це стан надзвичайної обережності та уваги до дрібних деталей. Він часто супроводжується лячною реакцією на шум або різкий рух, а також схильністю думати про найгірше – катастрофізувати ситуацію. Перший шок минув, але людина все ще у стані мобілізації – в цей період починається адаптація до нових умов. Фокусуйтеся на тому, що допомагає орієнтуватись – звуки, їх характер та черговість, простір, кількість людей, яких утримують. Будь-що, що допомагає посилити відчуття контролю і не викликає додаткових страждань. Користайтеся нагодою перепочити. Опір та поступливість (триває від перших днів до декількох тижнів). Поведінка в полоні сильно варіюється у різних індивідів: деякі опираються будь-яким спробам примусу, інші ж не можуть впоратися навіть з відносно незначним тиском. Не вимагайте від себе забагато. Люди є різними, мають різний життєвий досвід. Ваша задача – вижити. Навіть за таких умов ви можете приймати внутрішні рішення. Депресія і відчай (триває від перших тижнів до місяців). Втрата свободи, нудьга, ізоляція, жорстоке поводження та відсутність контакту із зовнішнім світом зазвичай викликають депресію та пасивність навіть у найвитриваліших людей. Якщо не можна віднайти опору ззовні (наприклад, товариство з іншими ув’язненими) – необхідно шукати внутрішній сенс. Те, що надає сили дивитись далеко вперед. Будьте сміливі у своїх мріях: якщо ви здатні виживати у полоні – будь-що буде вам під силу, коли полон скінчиться. Поступове прийняття (від перших місяців до років). Останній етап адаптації (не досягається багатьма полоненими через відносно короткі періоди перебування в полоні), на якому приймається рішення отримати певний контроль над своїм життям і конструктивно використати свій час та обмежені ресурси. Люди, які провели багато часу в полоні, зазвичай мають доволі ефективні навички опанування страху і віднаходять ефективні моделі поведінки. СТРЕСОВІ РЕАКЦІЇ В НЕВОЛІ Тип, інтенсивність та тривалість реакцій на захоплення та утримання в полоні різко відрізняються у різних полонених. Будь-які подібні реакції слід вважати нормальними в умовах надзвичайно стресової ситуації. Найважливіше, що потрібно зробити, це якомога швидше взяти під контроль свої початкові реакції. Вважається, що перші 45 хвилин захоплення є найнебезпечнішими, адже викрадачі і полонені в цей момент максимально напружені й схильні до імпульсивної поведінки. Чим швидше ви зможете заспокоїтися, тим більш розумно зможете реагувати на ситуацію. ВИЖИВАННЯ В УМОВАХ ПОЛОНУ Вижити в полоні значною мірою залишається справою випадку. Однак полонені можуть максимізувати свої шанси на виживання і мінімізувати свої страждання, певною мірою керуючи собою, своїм часом й оточенням. Нижче наведено поради, отримані від колишніх заручників і експертів у цій галузі. Це не суворі правила, яких потрібно чітко дотримуватися, а скоріше загальні рекомендації. В таких непростих ситуаціях завжди є місце виняткам з правил. Відновіть – і збережіть – самовладання. Намагайтеся якомога швидше опанувати панічні реакції після захоплення. Для опанування обирайте фізичні ресурси організму: на короткий проміжок часу дозволити собі тремтіти якомога сильніше (якщо це безпечно); постукати себе по стегнах або гомілках, аби відчути тіло; вдавити п’ятки в підлогу; відчути на дотик стіну спиною тощо. Намагайтеся завжди бути спокійними і ясними. Не загрожуючи власній безпеці, намагайтеся заспокоїти інших заручників, яким важко впоратись. Зберігайте стриману, не провокаційну позицію. Відкритий конфлікт в умовах полону зазвичай є контрпродуктивним. Найбезпечніше контролювати імпульсивну поведінку, зберігати спокій і виконувати інструкції. На ранніх, гострих етапах ув’язнення, знайте, що навіть зоровий контакт розглядається як виклик. У більшості випадків, коли заручники були вбиті, вони намагались протистояти викрадачу. Зробіть так, щоб викрадачі визнали вас людиною. Викрадачі, як правило, дегуманізують захоплених. Тому ви маєте використовувати ситуації, в яких вас можуть ідентифікувати як звичайну людину. Уникайте проявляти ініціативу, користуйтесь нагодою. Говоріть про побутові речі, погоду, поведінку птахів на полі після збору врожаю – будь-що, що говорить про вашу людяність, але не дає інформації про особистість як таку, і не має ніякого політичного або впізнаваного культурного забарвлення. Якщо викрадачі “ловлять” вас на слові й намагаються помістити ваші слова у потрібний їм контекст – демонструйте абсолютну розгубленість. Дотримуйтесь правил, які встановлюють викрадачі. Якщо у вас немає чітких причин не робити цього (наприклад, порушення вашої особистої гідності або міркування безпеки), розумно погодитися на вимоги, висунуті вашими викрадачами. Звичайно, можуть існувати правила, які ви готові порушити навіть за умови покарання, наприклад, заборона на спілкування з іншими заручниками. Будьте обережні та завжди співставляйте ймовірні результати своєї поведінки з можливими наслідками. Говоріть якомога менше, коли вас запитують. Необхідно давати короткі відповіді на запитання, уникати внесення пропозицій та емоційного забарвлення. Не намагайтеся показати мімікою чи позою своє відношення до викрадачів. Нагадуйте собі, що ефективно реагувати, аби вижити – це зараз найголовніше. Гідно приймайте обставини. Почуття власної гідності – важливий ресурс. На жаль, часто гідність є однією з мішеней катувань, якщо вони застосовуються, тим більше – в умовах війни. Атакуючи гідність, злочинці намагаються спотворити самосприйняття людини, змінити її поведінку і впливати цими змінами на ціле суспільство, членом якого є заручник. Тому живіть своїми цінностями, а не обговорюйте їх. Уникайте відкритих проявів боягузтва, страху та демонстрації підкори. Намагайтесь, наскільки це можливо, дотримуватись законів України й правил людського співіснування та уникати спроб примусити вас до скоєння злочину, неетичної поведінки. Ваше першочергове завдання – вижити, але злочин, якого ви могли б уникнути, все одно буде злочином, незалежно від того, в яких обставинах ви опинились. Визначте цілі. Будьте сповнені рішучості дожити до певної дати, наприклад, до сімейної річниці, але будьте готові “обнулити” ці дати, якщо ваш полон затягнеться. Зауважте, що чим довше триває ваш полон, тим більш безпечною ця ситуація є для вас. Зберігайте певну форму контролю над своїм середовищем. Ця стратегія знижує стрес за допомогою підвищення самооцінки та зменшення почуття безнадійності та безпорадності. Наприклад, спільне використання їжі з іншими полоненими може не тільки зменшити відчуття самотності, а й побудувати необхідні товариські зв’язки. Тримайте свій розум активним. Зауважте якомога більше деталей про звички та характеристики ваших викрадачів, ваше оточення тощо. Коли ви почнете розпізнавати моделі поведінки та процедур, це також зменшить ваш страх перед невідомим. Розробляйте розумові ігри, щоб стимулювати своє мислення, наприклад, спробуйте згадати сюжети фільмів, які ви бачили, або уривки з прочитаних книг. Шукайте гумор у своїй ситуації. На ранніх стадіях ув’язнення, коли викрадачі напружені й прагнуть вселяти страх і поступливість, було б нерозумно вдаватися до жартів. Однак, коли полон увійшов у передбачувану рутину, гумор може стати дуже сильною протиотрутою від безнадійності. Навіть внутрішній сміх над собою може допомогти від тривоги та розчарування. Спробуйте знайти щось смішне у вашій ситуації, але будьте обережні та не забувайте про здоровий глузд. Пам’ятайте, що вам не варто виділятися чи провокувати насильство. Їжте і робіть фізичні вправи. Це матиме подвійний ефект: ви підтримаєте загальну фізичну форму та зменшите негативні наслідки стресу та ув’язнення. Адаптуйтесь до введених обмежень – деякі полонені продовжували тренуватися, навіть попри кайдани та зв’язані очі. Активно використовуйте методи боротьби зі стресом. Наприклад, техніки медитації допоможуть знизити рівень стресу і можуть бути дуже корисними як метод боротьби з болем. Медитація також може допомогти впоратися з клаустрофобією, що виникла в результаті фізичних обмежень. Практикуйте інші методи боротьби зі стресом: складайте й дотримуйтесь розпорядку дня, ведіть щоденник тощо. Користуйтеся будь-якою можливістю спати. Прийміть свої недоліки. Не зациклюйтеся на почутті слабкості або провини за свою поведінку під час полону. Ви потрапили в надзвичайну ситуацію без будь-якого попередження чи підготовки. Очевидно, що ви перебуваєте в сильному стресі і можете припускатися помилок чи втрачати контроль, але не варто відчувати за це провину. Не дозволяйте цим переживанням затоплювати вас. Ви робили все, на що вам вистачило сил у поточному моменті. Відчуття провини відносно інших (кого не змогли/не встигли попередити або врятувати) – дуже болюче, але воно є проявом здорової психіки. Однак дуже небезпечно залишатись у провині надовго. Дозвольте собі відгорювати втрати, й простіть собі відсутність надможливостей. Концентруйтеся на теперішньому та майбутньому. Будьте терпимими до інших заручників. Кожна людина по-різному реагує на стрес. Можливо, вам доведеться допомогти цим людям впоратися з ситуацією. До того ж роль допомагаючого посилює почуття власної спроможності. Будьте толерантними і пам’ятайте, що заручники можуть спрямовувати своє розчарування на інших заручників, оскільки робити це проти справжніх винуватців – ваших викрадачів – надто ризиковано. Тому не зважайте на випадки емоційного зриву з боку інших полонених. Допомагайте людям розпізнавати власні емоції та емоції інших. Великим ризиком є загострення параноїдальних страхів, підозр один до одного. За можливості обговорюйте це – усвідомлення полегшує емоційні страждання і сприяє відчуттю довіри між людьми. Зберігайте надію. Вірте в те, що має для вас велике значення: сім’я, Бог, країна чи абстрактний ідеал. Пам’ятайте про ваших близьких та рідних, які чекають на ваше повернення. Це надасть вам більше сил та терпіння. Ситуації з захопленням в полон сильною мірою відрізняються, тому важливо мати гнучкість та адаптувати стратегії й правила поведінки під конкретний випадок. Такий підхід підвищить ваші шанси на виживання, а також мінімізує наслідки перебування в полоні, дозволяючи гідно дочекатись звільнення. Джерело: Центр стартегічних комунікацій та інформаційної безпеки

8 травня 2025 року виповнюється 80 років перемоги над нацизмом у Європі та відзначається День пам’яті та перемоги у Другій світовій війні 1939-1945 років. 8 травня 2025 року виповнюється 80 років перемоги над нацизмом у Європі та відзначається День пам’яті та перемоги у Другій світовій війні 1939-1945 років. мак.jpg мак.jpg 1/1 80-а річниця Перемоги над нацизмом Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства, У ній взяли участь 8096 населення планети, загинуло від 50 до 85 мли людей. До армій ворожих сторін було залучено загалом понад 110 мли солдатів. Україна вшановує пам'ять кожного, хто боровся з нацизмом а також інших жертв війни. Натомість кремлівське керівництво вважає, що саме росія зробила найбільший внесок у перемогу над гітлерівською» Німеччиною. У прагненні монополізувати: Перемогу над нацизмом, Росія замовчує або применшує роль інших держав і народів у цій боротьбі. 16 грудня 2010 року російський прем'єр-міністр В Путін заявив, що Росія перемогла б у війні, навіть якщо б Україна не входила до складу СРСР: «Тепер з приводу наших відносин з Україною. Я дозволю з вами не погодитися, коли ви зараз сказали, що якби ми були б розділені, ми не перемогли б у війні. Ми-все одно перемогли 6, тому що ми країна переможців», За його словами, статистика часів Другої світової війни свідчить, що найбільших втрат зазнала саме РРФСР - більше 70906. «Це означає, що війна виграна ... за рахунок людських та індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт, це все - в документах»; Ця заява викликала хвилю обурення в Україні. Адже: Путін не просто висловив свою думку, а намагався переконати слухачів, що Його позиція підтверджується документами і є історичним фактом. Але наукові дослідження, навпаки, свідчать, наскільки вагомим був внесок інших союзних республік СРСР. Особливо важливий внесок у перемогу над нацистами внесла Українська РСР. Як відомо, у складі Радянського Союзу українська державність була номінальною. Разом з тим, Москва не могла собі дозволити повністю знищити обмежену політичну і культурну автономію українців. В УРСР функціонував власний уряд, парламент, місцеве кодифіковане право, академія наук, україномовні преса, освіта, театри і музеї. Все це українці отримали не з доброї волі радянської влади, а як продукт боротьби: нашого народу за свої національні права. Готуючись до великої війни, Сталін чудово розумів геостратегічну роль української території як плацдарму для захоплення Румунії, Болгарії, Польщі, «Угорщини, Чехословаччини. У- разі потенційного нападу ворога на СРСР саме Україна мала відіграти роль найважливішого театру воєнних дій. Тому на її території було споруджено розгалужену систему укріплених районів та оборонних рубежів, розміщено величезну кількість військ. Напередодні війни український народ, не маючи власної держави, був розділений між чотирма державами. Нацисти і сталіністи, які однаково не рахувалися з цінністю людського життя, використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету у власних цілях та геополітичних іграх. При цьому наші землі вони розглядали виключно як ресурс. Значення українських земель у змаганні за світове панування добре розуміло нацистське керівництво. Україну воно називало «німецькою Індією», тобто вважало невичерпним постачальником продовольства, сировини і робочої сили. Не менш важливим було і геополітичне становище України, контроль над якою забезпечував контроль над Чорним морем, підходи до Кавказу і Близького Сходу. Попри ідейну спорідненість, Гітлерівська Німеччина та сталінський Радянський Союз відчували взаємну недовіру і виношували плани несподіваного нападу один на одного. 18 грудня 1940 року Гітлер підписав план «Барбаросса» -про наступальну операцію на СРСР. Відтак, 22 червня 1941 року почалася німецько-радянська війна, а СРСР перетворився із союзника на ворога Німеччини. У перші дні німецько-радянської війни до Червоної армії було призвано 2,8 млн мешканців України. У ході евакуації у віддалені райони СРСР було вивезено 550 підприємств, майно і худобу тисяч колгоспів, радгоспів, машинно-тракторних станцій, десятки наукових і навчальних закладів, осередків культури. Виїхало майже 3,5 млн кваліфікованих робітників і спеціалістів, науковців, представників творчої інтелігенції. Цей величезний економічний та інтелектуальний потенціал було створено не абстрактним Радянським Союзом, а зусиллями і ресурсами українського народу. Після облаштування на нових місцях українські люди і підприємства продовжили забезпечувати фронт всім необхідним. Так, Харківський завод ім. Комінтерну після евакуації до Нижнього Тагілу налагодив виробництво танків Т-34, Київський авіазавод випускав літаки в Новосибірську. Обладнання з Дніпропетровська й Харкова було встановлене на Пермському авіазаводі. Важлива роль України зробила її головним театром воєнних дій не тільки радянсько-німецького фронту, а й серед усіх фронтів Другої світової. З 22 червня 1941 до 28 жовтня 1944 року тут практично ніколи не наставало затишшя. З цих сорока місяців 35 припали на активні бойові дії. Загалом на українській землі зосереджувалася половина всіх радянських сил та від 56 до 769 дивізій вермахту, причому 60,69» сухопутних сил Німеччини було розгромлено саме в Україні. Саме тут відбулися такі масштабні операції 1941 року, як найбільша в історії людства танкова битва в районі Луцьк-Рівне-Броди, Київська та Одеська оборонні операції. Стратегічну роль відігравала Україна і в наступному, 1942 році. 250 діб тривала оборона Севастополя. Після поразки Червоної армії під Харковом відбувся німецький генеральний наступ на Волгу та Кавказ. Та після поразки у Сталінградській битві розпочався відступ нацистів та їхніх союзників. На українських землях відбувалися найбільші наступальні операції 1943-1944 років: Білгородсько-Харківська,Чернігово-Полтавська, Київська, Корсунь-Шевченківська, Нижньодніпровська, Дніпровсько-Карпатська, Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька, Львівсько-Сандомирська, Східно-Карпатська, вигнання нацистів з Миколаєва, Одеси, Криму. У міру просування на захід радянська армія дедалі більше українізувалася. Уже в 1944-1945 роках чимало з'єднань та підрозділів на 50-7090 складалися з українців. У 1943-1944 роках на території України брали участь в бойових діях шість фронтів - 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські, 1-й і 2-й Білоруські, а також Чорноморський флот і три військові флотилії. З німецького боку у війні в Україні брали участь групи армій «Південна Україна» і «Північна Україна», включаючи есесівські танкові з'єднання «Рейх», «Велика Німеччина», «Лейбштандарт Адольф Гітлер», «Валлонія», «Вікінг», «Мертва голова», інші. Загалом з обох сторін в бойових діях в Україні взяло участь понад 6 мли солдат, 85 тис. гармат і мінометів, 11 тис. танків, САУ та штурмових гармат, 10500 літаків. Після відступу гітлерівців і їхніх союзників з України радянські війська, у складі яких значну частину складали українці, провели операції в Європі. Наслідком Бєлградської (1944), Будапештської (1944-1945), Вісло-Одерської (1945), Віденської (1945), Берлінської (1945), Празької (1945) операцій стало вигнання нацистів з Югославії, Угорщини, Польщі, Чехії, східних частин Австрії та Німеччини. 30 березня 1945 року українець Олексій Берест брав участь у встановлення прапора над райхстагом у Берліні. У період 1941-1945 років 7 мли українців воювали у Червоній Армії, що становило 2395 особового складу збройних сил ЄРСР. 60-а армія 1-го Українського фронту, що визволяла Краків та Освенцим, мала у своєму складі близько 36 б росіян та 32 Зо українців. Влітку 1943 року сформувалася 1-ша окрема Чехословацька бригада під командуванням полковника Людвіка Свободи. З 15 тисяч особового складу бригади - 11 тисяч були закарпатськими українцями. Близько 120 тис. українців зустріло нацистів у вересні 1939 року у складі польської армії. 8 тисяч із них загинуло впродовж першого місяця війни. Від Атлантики до Тихого океану, від Норвегії до Єгипту українці діаспори боролися у складі збройних сил США (80 тис.), Британської Імперії (45 тис.), Франції (6 тис.) та інших держав. Ще понад 100 тис, осіб пройшло через Українську Повстанську Армію, яка боролась одночасно проти гітлеризму і сталінізму. Звитягу нашого народу засвідчили не тільки кількісні, а й якісні показники. Високою оцінкою бойової майстерності і хоробрості українців стало нагородження понад 2,5 млн українців радянськими та західними орденами та медалями. 2021 мешканець України стали Героями Радянського Союзу, з них 32 --двічі. Тричі Героєм Радянського Союзу став льотчик-винищувач ван Кожедуб. 52 льотчики-українці спрямували свої літаки на ворожі сили, 55 здійснили повітряні тарани. Серед них і Катерина Зеленко - - єдина жінка, яка здійснила повітряний таран. Найрезультативнішим танкістом Антигітлерівської коаліції став кубанський вчитель Дмитро Лавриненко. На його рахунку 52 знищених німецьких танки. Успішною снайперкою стала Людмила Павличенко, на рахунку якої 309 ліквідованих нацистів. Із чотирьох повних кавалерів ордена Слави два були українцями: льотчик Іван Драченко і морський піхотинець Павло Дубинда. Радянський орден Богдана Хмельницького був єдиною радянською нагородою, напис на якій зроблено не російською, як на всіх інших, а українською мовою. Всі ці відзнаки не були подарунками добрих московських «братів», а заслужені кров'ю і потом українського народу. Серед радянського генералітету було близько двохсот вихідців з України, зокрема, командувачі фронтів та армій. Генерал-лейтенант Кузьма Дерев'янко родом із Черкащини від імені СРСР підписав Акт капітуляції Японії, Найбільш відомим партизанським ватажком став Сидір Ковпак. 10 маршалів Радянського Союзу народились на українській землі. Серед офіцерів польської армії особливо відомим став Павло Шандрук, генерал-хорунжий армії УНР, підполковникВійська Польського, командир 29-Ї польської бригади, яку вмілим командуванням у бою під Томашевом урятував від знищення. Нагороджений польським воєнним орденом «Уйтийї Мішагі». Багато українців-червоноармійцістали кавалерами орденів європейських держав. Серед них капітан-розвідник Євген Березняк, нагороджений орденом «Мітий. Мійагі» за. порятунок Кракова від знищення. Лейтенант Василь Порик удостоєний звання Національний герой Франції за участь у русі Опору. Вояки армії США Ніколас Орешко та Ніколас Міньо за особисту хоробрість відзначені найвищою нагородою США -старшина військово-морських сил США, медаллю Пошани. Алекс Дяченко, ціною власного життя намагався врятувати захоплене німецьке судно від знищення. Він був відзначений Срібною зіркою, його іменем названо один із військових кораблів. Майкл Стренк став одним із 6 морських піхотинців, які підняли прапор США над Іводзімою. Внесок України в перемогу вимірювався не тільки участю в бойових діях, а й масштабами втрат. За підрахунками незалежних істориків, військові втрати радянських збройних сил коливаються в межах 11-12 млн, з яких українців приблизно 2,5 мільйона, тобто 21-2295. Внаслідок бойових дій в Україні залишилися без даху над головою 10 мли людей. Окупанти примусово вивезли на роботи до райху 2,4 млн осіб. Загалом матеріальні втрати УРСР становили 4590 від загальносоюзних.Для порівняння, у 1945 році промислове виробництво в Україні становило лише 26905 довоєнного рівня, в Італії - 30, у Франції - 38, у Великій Британії 1946 року він уже становив 90 90. Проте найстрашнішими були людські жертви. За період 1939-1945 років прямі втрати становили 8-10 мли осіб, а демографічні - 13,6 млн. Нацисти вбили 1,5 мли українських євреїв і 20 тисяч ромів. На І червня 1946 року на обліку в органах соцзабезпечення перебувало понад 500 тис. інвалідів, 70906 яких мали вік від 20 до 40 років. Їхнє лікування, працевлаштування, соціальна адаптація перетворилися на серйозну проблему. Особливо гостро стояло питання протезування. До кінця 1944 року в Україні було виявлено 125 тис. сиріт, 21 тисяча з яких були безпритульними. Якщо в 1941 році в Україні проживало 41,7 млн населення, то в 1945 році - лише 27,4 мли. Для відновлення після таких демографічних втрат Україні знадобилося 25 років. Українська РСР стала однією із країн-засновниць ООН. Так народи світу відзначили величезний внесок українського народу в Перемогу над нацизмом. День пам'яті та перемоги - це нагадування про те, що розпалюванню глобального конфлікту передували таємна змова націонал-соціалістичної Німеччини та більшовицького СРСР щодо поділу/окупації сусідніх європейських держав, а також мовчазне небажання найпотужніших світових гравців чинити спротив агресорам, Як наслідок, держави-агресори 23 серпня 1939 року підписали пакт Молотова-Ріббентропа і таємний протокол до нього. Таким чином, від початку війни і до 22 червня 1941 року СРСР і Німеччина були союзниками спільну відповідальність за розв'язування Другої світової війни. Українськими землями в ці страшні роки фронт прокотився двічі. Тактика «випаленої землі» була застосована спочатку відступаючою на схід Червоною армією, а згодом - відступаючим на захід вермахтом. Впродовж 1939-1945 років обидва тоталітарні режими вчинили численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних поневірянь і втрат. Вигнання нацистських окупантів не принесло Україні свободи, а обернулося поверненням радянського терору. З огляду на це важливо пам'ятати, що страх і нерішучість міжнародної спільноти завжди заохочували агресорів до все більших злочинів, Сьогодні світове співтовариство має змогу спертися на той гіркий досвід та історичні уроки для прийняття адекватних безпекових рішень, зокрема щодо російської агресії проти України. 7 Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини підписали в Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року за участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати цей документ. Він захотів підписання нового у Берліні, щойно захопленому радянською армією. Відтак, поставив ще одну вимогу союзникам --жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу узгодженої з ним капітуляції. Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлехорст - 8 травня, о 22:43 за центральноєвропейськимчасом, а за московським - 9 травня, 00:43. Його текст майже дослівно повторював попередній. Зокрема, підтвердив час припинення вогню - 8 травня, о 23:01 за центральноєвропейськимчасом. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1945 року 9 травня оголошено Святом Перемоги. У 1945 році цього дня ніяких особливих урочистостей не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947 році статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим, але залишився державним святом. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, удостоєних державних нагород. Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, у газетах публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож певна увага до цієї дати зберігалася. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня - День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада - річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом. Вихідним День Перемоги знову став тільки у 1965 році. Тоді ж провели 1 ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся у 1985 році, а четвертий - у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995 року. Відтак лише з середини 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф про Перемогу заступив міфологію про Велику жовтневу революцію. Компартія почала активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» для підвищення в суспільстві авторитету правлячої верхівки. Пам'ять про війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфологія «Великої вітчизняної війни» продовжує залишатися осердям імперської ідентичності. Кремлівська пропаганда активно насаджує фальсифікований образ про Другу світову війну не лише всередині власної країни, а й намагається маніпулювати громадською думкою в Європі та цілому світі. Держава-агресор використовує перемогу над нацизмом і міф про свою «визначальну роль» у ній як індульгенцією на вторгнення в Україну, де вона нібито бореться з «неонацизмом». 2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 і 9 травня Днями пам'яті та примирення. Понад 10 років тому Україна долучилася до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі -- не святкуємо, а вшановуємо. У суспільстві усталилося сприйняття 8 травня та Другої світової війни крізь людський вимір, з акцентом на ролі людей, які боролися проти нацизму. Починаючи з 2024 року Україна 9 травня святкує День Європи, а 8 травня відзначає День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років. Ця дата символізує не тріумф переможців, а. нагадує про страшну катастрофу і застерігає, що не можна розв'язувати складні міжнародні проблеми шантажем, ультиматумами, збройною агресією або анексією. Україна висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює пам'ять про загиблих воїнів і жертв найкривавішої в історії людства війни. Найважливішим підсумком тих трагічних подій має бути не культ «побєдобеєсія», а вміння цінувати мир, захищати його всіма розумними засобами. Наша пам'ять є запобіжником від того, щоб подібне лихо світового масштабу більше ніколи не повторилося. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам'ятання під гаслом «Ніколи знову» замість агресивної хвалькуватості під гаслом «Можем повторить». Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога - плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися авторитетом переможця у Другій світовій війні для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями у Другій світовій війні. Не засвоївши уроки історії, Росія перетворилася з переможця нацизму на його ідейного спадкоємця. Проблема фашизації сучасної Росії Відкрита агресія путінської Росії проти України, яка почалася 24 лютого 2022 року стала битвою українського народу за власне існування. Номенклатура важких озброєнь, які застосовуються, кількість залучених на 1500-кілометровому фронті військ, запеклість боїв, масштаб людських втрат i руйнувань, глобальні політичні Й економічні потрясіння, пов'язані з цим протистоянням, у пошуках аналогій повертають нас у часи Другої світової війни. Уже стала загально відомою паралель між тим, як нацисти напали на СРСР о 4-й ранку, а перша російська танкова колона 24 лютого 2022 вторглась в Україну о 3:40 ночі з боку Луганської області. Цей напад завдав підступного удару міжнародному світопорядку, створеному після Перемоги над нацизмом, підірвав стабільність не лише Європи, а й глобальної безпеки загалом. Здійснивши повномаєштабне вторгнення в Україну, Кремль хотів остаточно знищити українську державу та ідентичність української нації. За оцінками ООН, майже дві третини українських дітей були змушені залишити свої домівки, деякі - без дорослих. Півтора мільйона дітей перебувають під загрозою посттравматичногостресу та інших психічних розладів. Росія викрала майже 20 тисяч маленьких українців. Нині за кордоном шукають прихистку 6,3 мільйона українських біженців. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну слідчі Національної поліції України розпочали понад 110 тис. кримінальних проваджень за фактами вчинення на території України злочинів військовослужбовцями збройних сил РФ та їхніми поплічниками. Зафіксовано понад 3,5 тис. російських злочинів проти довкілля, які завдали збитків на суму понад 2 трильйони гривень. Сотні тисяч квадратних кілометрів землі забруднені мінами та снарядами. Назвільнених територіях співробітники правоохоронних органів виявили 88 місць неволі та катівень, де росіяни незаконно утримували і катували людей: у Харківській області - 28; Запорізькій - 26; Херсонській - 18; Донецькій і Київській - по 5; Сумській і Миколаївській -- по 2; Чернігівській - 3. На тимчасово окупованих українських територіях росіяни повторюють найгірші практики нацизму розстріли і розправи над військовополоненими а проукраїнськи налаштованим мирним населенням; депортації і викрадення дітей; плюндрування та розкрадання приватної власності; заборона діяльності та переслідування всіх християнських конфесій, окрім московського православ'я; знищення або вивезення культурної спадщини; заборона української мови та україномовної освіти; спалення сотень тисяч українських книжок стали наочним проявом геноцидної політики Москви. Звірства, воєнні злочини, катування і гвалтування, вчинені російськими загарбниками в Україні, шокували світ. Не маючи спроможності перемогти на полі бою, російська держава-терорист вдається до варварських обстрілів українських міст і критичної інфраструктури. Більшість ракетних атак націлені на цивільні і житлові об'єкти. Кремль задумав не просто окупацію України, а геноцид українського народу шляхом фізичного винищення національно-свідомих українців тa тотальної насильницької русифікації решти населення. Керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, нормами звичаєвого міжнародного права та беручи до уваги положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду 14 квітня 2022 року Верховна Рада України виступила із заявою, в якій закликала міжнародні інституції, іноземні уряди та парламенти визнати дії Росії в Україні геноцидом Українського народу. Воєнні злочини РФ в Україні уже визнали геноцидом парламенти Естонії, Канади, Латвії, Литви, Ірландії, Польщі, Чехії, а також Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) та Парламентська асамблея Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ПА ОБСЄ). Жорстокість, з якою російські загарбники знищують в Україні все живе, ставить перед нами питання: як зрозуміти те, що відбувається? Як правильно визначити феномен сучасної російської агресії, жахливими проявами якого стали Бучанська різанина, місто-цвинтар Маріуполь, могили Ізюму, концтабір в селі Ягідне на Чернігівщині, руїни Бахмута, Авдіївки, Сєверодонецька, Волновахи, майже щоденні обстріли Харкова, Одеси, Миколаєва, Києва та інших міст і сіл, випалені: тисячі гектарів землі, тисячі фізично і психологічно скалічених українців? Повномасштабне вторгнення Росії в Україну показало, що реальні погляди «господаря Кремля, які він прищепив і мільйонам росіян, значно жорстокіші й небезпечніші, ніж ностальгія за СРСР під православними іконами з одночасним вшануванням імператора Миколи П і більшовицького диктатора Сталіна. Тепер ідеологію, замішану на поєднанні фашизму і більшовизму, нацизму та євразійства, реваншизму і ксенофобії, визначають поняттям «рашизм», яке є похідним від «російський фашизм». Крім того, «рашизм» спрямований на знищення не тільки України, а й також західноєвропейської цивілізації. Глибинна сутність «рашизму» має людиноненависницький, терористичний характер, антизахідну спрямованість і є, по суті, оновленою версією нацизму. У заяві Верховної Ради України «Про використання політичним режимом російської федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких» від 2 травня 2023 року визначено основні характеристики цієї ідеології: - системні порушення прав та основоположних свобод людини; - культ сили та мілітаризм; - культ особи, що перебуває на верхівці вертикалі влади, та сакралізація інститутів держави; - самозвеличення росії та росіян за рахунок насильницького пригнічення та/або заперечення існування інших народів; - застосування з метою реалізації експансіоністської державної політики практики поширення серед інших народів російської мови та культури, російської православної церкви, медіа, політичних та громадських інституцій, пропагування ідей «русского мира»; - систематичне порушення загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, зокрема поваги до суверенітету інших держав, їхньої територіальної цілісності та міжнародно визнаних кордонів, недотримання принципу незастосування сили чи погрози силою; - створення, фінансування та збройна підтримка незаконних збройних формувань та сепаратистських рухів на територіях інших суверенних держав, створення та підтримка терористичних організацій; - використання заборонених методів ведення війни та системне вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності; - систематичні організація та здійснення масових вбивств, страт, катувань, депортацій, створення штучних умов для виникнення голоду, інших видів масового фізичного терору, геноциду, переслідування з етнічних, національних, релігійних, політичних та інших мотивів; - регулярне застосування до інших держав практики економічного та енергетичного шантажу; - регулярні погрози щодо застосування ядерної зброї проти інших держав та створення техногенних катастроф. Рашисти заявляли себе як головних борців з нацизмом, але самі повторили майже всі його злочини і стали фактично новітніми нацистами. Показовим у цьому плані стало, наприклад, обрання символом так званої спеціальної воєнної операції латинської літери 7. Мало того, що вона нагадує половину свастики, так іще й протирічить заявленому курсу на самодостатність російської культури-цивілізаціїта її очищення від зайвих іноземних запозичень. Апофеозом рашистського містицизму і мілітаризму став Головний храм Збройних сил Російської Федерації, зведений 2020 року у московському парку «Патріот». Цей «пам'ятник монументального зодчества» своїм зовнішнім виглядом, внутрішнім оздобленням та кашкетом 0 Гітлера B якості реліквії/експоната, нагадує не світлий християнський храм, де людина може відчути Божу любов і прощення, а язичницьке капище. Важливим законодавчим актом, спрямованим шпроти рашизму, став підписаний 22 травня 2022 року Президентом України В.Зеленським закон «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну». Героїчний опір українців - це не лише боротьба за фізичне виживання Українського народу та свободу країни. У цій війні Україна захищає свій європейський вибір, національну ідентичність і цінності як частину європейських. Українці проливають кров за вільну і демократичну Європу. Перемога України - запорука світової стабільності. Шляхом брутального, демонстративного порушення норм міжнародного права РФ прагне демонтувати міжнародний порядок, зруйнувати єдність демократичних країн і повернути світ в епоху імперій, сфер впливу та колоніальних воєн, Навколо кремля сформувалася антицивілізаційна коаліція з Ірану, КНДР, Білорусі. Нещодавно зафіксовано участь у війні проти України і китайських військовослужбовців. Ми надзвичайно вдячні союзникам за потужну військову, політичну, економічну, фінансову та гуманітарну підтримку. Втім, для остаточної перемоги Україна потребує більшої допомоги, передусім - у військовій сфері. Українці вистояли й довели свою спроможність перемагати російську військову агресію. Сьогодні Україна ефективно стримує її завдяки зусиллям на військовому, дипломатичному, інформаційному фронтах, а також потужній міжнародній допомозі. Ми боротимемося, доки не звільнимо від окупанта всю українську землю. Тож наше суспільство має Й надалі залишатися консолідованим для перемоги над агресором і розбудови демократичної правової держави сім'ї європейських народів. Від 2014 року наша держава веде справедливу війну за збереження незалежності, право вільного європейського та євроатлантичного вибору, за свій суверенітет і територіальну цілісність. Україна обов'язково переможе ворога й відновить свою територіальну цілісність.

Рекомендації пацієнтам: як перевірити доступність медичних послуг у медичному закладі Рекомендації пацієнтам: як перевірити доступність медичних послуг у медичному закладі 1/1 Рекомендації пацієнтам: як перевірити доступність медичних послуг у медичному закладі Кожен хоч раз у житті звертався до державного, комунального або приватного закладу охорони здоров’я з профілактичною потребою, з метою отримання консультації чи для лікування. У кожному медичному закладі дорослий чи маленький пацієнт має право на належну якість медичної допомоги. Якщо ви потрапили до медичного закладу вперше, переконайтеся, що він має ліцензію на медичну практику, зокрема, на ту спеціальність, за якою ви отримуватимете допомогу. Міністерство охорони здоров’я України вкотре наголошує, що всі надавачі послуг у сфері охорони здоровʼя повинні мати ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та відповідати вимогам ліцензійних умов на провадження такої діяльності. Розповідаємо, на що ж звернути увагу у першу чергу. Хто це? Медичний заклад чи фізична особа-підприємець, яка отримала ліцензію на медичну практику, зобовʼязані: розмістити біля входу до медзакладу (або його підрозділу) вивіску або інформаційну табличку із зазначенням найменування закладу охорони здоров’я та юридичної особи, фізична особа-підприємець – вивіску або інформаційну табличку із зазначенням прізвища, імені, по батькові ліцензіата та переліку медичних спеціальностей, за якими провадиться медична практика; забезпечити умови для вільного доступу людей з інвалідністю. Чи має право медичний заклад лікувати? У доступному для споживача місці має бути розміщена копія отриманої ліцензії та/або витягу з Ліцензійного реєстру МОЗ із медичної практики із зазначенням переліку спеціальностей, за якими провадиться медична практика та адреса провадження. Також мають бути чітко вказаними режим роботи, інформація про медпрацівників із зазначенням прізвища, імені, по батькові, посади, а також документ, що підтверджує наявність кваліфікаційної категорії, перелік медичних послуг із зазначенням їх вартості відповідно до заявлених спеціальностей і видів медичної допомоги. Окрім того, за наявності мають бути розміщені копії акредитаційних сертифікатів. Чи може лікувати дітей «дорослий» лікар? Важливо, що спеціалізована медична допомога дітям надається лікарями дитячого профілю (наприклад, дитячий хірург, дитячий стоматолог, дитячий анестезіолог тощо). Відповідність кваліфікації лікарів підтверджується дипломом, сертифікатом лікаря-спеціаліста та/або посвідченням про кваліфікаційну категорію. Що гарантує ліцензіат? Кожен заклад охорони здоров’я, що отримав ліцензію на медичну практику, декларує свою відповідність встановленим законодавством вимогам, зокрема наявність: лікарів та медичних сестер/медбратів відповідної кваліфікації; стандартів або клінічних протоколів; безпечних умов для перебування пацієнтів (доступність до будівель, облаштовані кабінети, палати, сховища тощо); облаштованих кабінетів згідно з табелями оснащення відповідним медичним обладнанням; лікарських засобів та медичних виробів тощо. Які зобовʼязання має медичний заклад? Ліцензіат зобов’язаний надавати якісну та своєчасну медичну допомогу та медичні послуги пацієнтам. Також медзаклад має надавати пацієнту (законному представнику) в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету здійснення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я. Важливим є гарантування збереження лікарської таємниці. Крім того, памʼятайте, що медзаклад має здійснювати медичне втручання після отримання згоди пацієнта чи його законного представника на медичне втручання. Згода не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання.Міністерство охорони здоровʼя закликає звернутися по медичну допомогу лише до ліцензованих медичних закладів. У випадку неналежних дій чи порушення прав пацієнта, звертайтесь на гарячу лінію місцевих органів виконавчої влади або на контакт-центр МОЗ – 0 800 60 20 19.

Запущено застосунок "Зв'ЯзОК" для підтримки фахівців, які допомагають постраждалим від насильства Запущено застосунок "Зв'ЯзОК" для підтримки фахівців, які допомагають постраждалим від насильства 1/1 У межах реалізації проєкту "Зміцнення національних та місцевих механізмів запобігання та реагування на СНПК в Україні за допомогою багатосекторального підходу, орієнтованого на постраждалих", який впроваджується Міжнародним благодійним фондом "Українська фундація громадського здоров'я" у партнерстві з ООН Жінки в Україні, проведено дослідження з виявлення викликів, з якими стикаються фахівці/фахівчині, що надають допомогу постраждалим від гендерно зумовленого насильства та сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом. На основі результатів дослідження команда розробила цифровий застосунок самопідтримки "Зв'ЯзОК" - інтерактивний інструмент для підтримки психоемоційного стану фахівців, які працюють із постраждалими. Застосунок створено з метою зменшення симптомів професійного вигорання, збереження емоційного ресурсу та зміцнення внутрішньої стійкості. Встановити застосунок можна за посиланням https://zvyazok.healthright.org.ua/

Телефонна лінія Svidok.org є безкоштовною сервіс доступний цілодобово. Телефонна лінія Svidok.org є безкоштовною сервіс доступний цілодобово. 1/1 Щоб скористатись телефонною лінією, потрібно: ● зателефонувати за номером 0 800 507 480, ● відповісти на короткі запитання для коректної фіксації свідчення, ● розповісти про пережиту подію під час повномасштабної війни, яку хочете задокументувати. Після завершення дзвінка вам надійде SMS-повідомлення з підтвердженням, що свідчення буде автоматично трансформовано у текст та надійно збережено на онлайн-платформі Svidok.org . Всі записи ви можете доповнити чи скоригувати, додати до них фото чи відео – це можна зробити, зайшовши на сайт Svidok.org . При цьому свідчення будуть анонімними, тому можна бути максимально відвертим та не боятись ділитись своїми думками. “Кожен українець переживає повномасштабну війну по-своєму. Хтось щодня чує повітряну тривогу та не з новин знає про прильоти, хтось – волонтерить чи долучається до зборів для ЗСУ, а хтось здобуває освіту в цих умовах або виховує дітей. Цінним для історії є досвід кожного зокрема, адже разом він демонструє цілісну картину того, що відбувається зараз в Україні! Росія сподівається, що ми будемо мовчати. А нам варто бути рупорами правди у світі”, – закликає Олена Кук. Залишити свої свідчення можна як за телефоном 0 800 507 480 , так і на сайті Svidok.org або ж у телеграм-боті @SvidokNoteBot.

День Української Державності День Української Державності e6b246923e8a8486554012c8d8835b69.webp e6b246923e8a8486554012c8d8835b69.webp 1/1 З нагоди Дня Української Державності (15 липня 2025 року) Вітаємо із Днем Української Державності Українська традиція державотворення має тисячолітню історію і бере свій початок від утворення князем Олегом Давньоруської держави у 882 році. Саме у Княжу добу сформувалася давньоукраїнська мова, зародилася перша самоназва нашого народу - «руси», «русичі», «русини», нашою абеткою стала кирилиця. Із тих часів походить наш національний герб - тризуб, назва грошової одиниці - гривня, з 1187 року нам відомо використання слова «Україна». Не росія, а Україна є повноправним спадкоємцем державної і культурної традиції Київської Русі. Та найбільш епохальною подією у вітчизняній історії стало Хрещення Русі 15 липня 988 року київським князем Володимиром Великим. Прийняття християнства знаменувало прийняття народом і державою не тільки найвищих етичних і моральних норм, а й обумовило докорінну зміну світогляду, розквіт освіти та культури, формування національної єдності, розробку першого кодексу законів, карбування власної монети. Окрасою і візитівкою столиці досі залишаються побудовані тоді шедеври архітектури світового рівня - Софійський собор, Києво-Печерська лавра, а також визначні пам'ятки в інших містах України. З часу прийняття християнства Київська Русь перестала сприйматися іншими християнськими державами як варварський простір та увійшла до сім'ї цивілізованих країн та спільної європейської цивілізації. Більше того, за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого Русь-Україна стала однією з наймогутніших держав Європи з високим для того часу рівнем життя, освіти та культури. Давньоруська державна традиція знайшла своє продовження у Галицько-Волинському князівстві, у певних формах зберігалася у Великому князівстві Литовському, яке часто називали Литовська Русь. Надалі ідею відродження власної державності підхопило українське козацтво. Під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького вдалось створити Українську козацьку державу з власними кордонами, органами влади, адміністративно-державним строєм, військом та зовнішньою політикою. Хоча ця держава була розділена згодом між московією та Річчю Посполитою, але значні елементи державності українці змогли зберегти у вигляді козацьких автономій з другої половини ХМП до другої половини ХМПІ століття. Наприкінці ХМІ - на початку ХІХ століть здавалося, що руйнування Запорозької Січі та знищення українського козацтва як стану, закріпачення селянства та суцільна русифікація призведуть до цілковитого зникнення українського етносу. Але знову, як той чарівний птах Фенікс, український народ воскресав із попелу. А разом із ним воскресала й ідея власної державності. Українське національне відродження ХІХ століття підготувало грунт для відродження Української держави у 1917-1921 роках. Коли ці Перші визвольні змагання завершилися невдачею, нація не склала рук, а розпочала Другі визвольні змагання 1938-1950 років. Напередодні і в часи Другої світової війни український народ намагався відродити свій суверенітет спочатку 15 березня 1939 року, проголосивши незалежність Карпатської України, а 30 червня 1940 року прийнявши Акт відновлення Української держави. У цей період боротьби за свою суб'єктність українці зазнали величезних втрат, але в плани наддержав не входило існування Української держави. Проте боротьба і жертви не були даремними. На подвигах попередників виросли нові покоління борців за волю. Зрештою І грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90 б голосів було віддано за підтримку Акта проголошення незалежності України, ухваленого Верховною Радою України ще 24 серпня 1991 року, який став точкою відліку сучасної державності. Мирний і поступальний розвиток молодої держави не сподобався російським імперцям. Коли всі політико-економічні спроби знищити новітню українську державність зазнали краху, рашисти з 2014 року вдалися до збройної агресії. Путінський режим заперечує не тільки існування України як суверенної держави, а й існування українців як окремого етносу. 24 лютого 2022 року розпочалися визвольні змагання за саме існування української нації. Історія українського державотворення нероздільно пов'язана із розвитком українського війська та національними військовими традиціями. Захисники нашої державності є нащадками воїнів-русичів, козаків, січових стрільців, вояків УПА. Сучасні Збройні Сили України та інші силові структури, стримуючи агресора - російську федерацію, захищають суверенітет, незалежність та державність України і доводять, що українці - народ-родина, народ-військо, армія сміливих і незламних. Досвід минулих століть показав, що своя держава - це єдиний спосіб забезпечення фізичного існування і запорука стабільного розвитку та єдності нації. Очевидно, що впродовж усього свого історичного шляху український народ завжди виявляв бажання і чин здобути власну Українську Самостійну Соборну Державу. Саме тому в день ушанування пам'яті видатного державотворця князя Володимира Великого та в День Хрещення Київської Руси - України 15 липня встановлено День Української Державності; цього дня вшановуємо всі етапи нашого державотворення від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна існувала як незалежна, демократична держава. У нашій Конституції не просто так сказано: «Верховна Рада України від імені Українського народу... виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення... усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями... приймає цю Конституцію - Основний Закон України». Отже, сучасна Україна живе не з дозволу супердержав чи міждержавних альянсів, а з поєднання ласки Божої з волею української нації.

25 листопада стартувала Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства» 25 листопада стартувала Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства» проти насильства.png проти насильства.png 1/1 7 грудня 1999 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Цього ж дня розпочинається міжнародна акція «16 днів проти насильства», яка проводиться щороку в Україні з 25 листопада до 10 грудня включно. Основною її метою є привернення уваги суспільства до проблем подолання домашнього насильства, насильства за ознакою статі, жорстокого поводження з дітьми та протидії торгівлі людьми. Акція проводиться задля активізації роботи органів державної влади, державних закладів, громадських організацій, які здійснюють свою діяльність у цьому напрямі, а також з метою підвищення обізнаності населення. На знак підтримки учасники акції пов’язують помаранчевою стрічкою свій одяг. Це офіційний колір протидії домашньому насильству, що символізує світле та вільне від жорстокості майбутнє. Всеукраїнською акцією «16 днів проти насильства» охоплюються такі важливі дати: 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок; 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом; 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством; 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями; 5 грудня – Міжнародний день волонтера; 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі; 10 грудня – Міжнародний день прав людини. Захист прав осіб, які постраждали від домашнього насильства, надання їм гарантованої допомоги, притягнення кривдників до відповідальності – обов’язок держави. Байдужість до посягання на іншу людину, особливо вчинене в родинному колі, має назавжди викорінитися з нашого суспільства. Толерування цього ганебного явища – неприпустиме. Наші воїни виборюють на полі бою право на існування нашої країни, захищаючи нашу землю від окупантів. Перед нами стоїть обов’язок розбудувати незалежну Україну, вільну від будь-яких проявів насильства. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека проголошені Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини стоїть на захисті основоположних прав і свобод людини і громадянина. Якщо Ви постраждали від домашнього насильства або стали свідком такого ганебного явища, повідомляйте про це.

МСЕКи повністю припиняють виконувати свої функції, водночас їхні рішення, які були ухвалені до 31 грудня 2024 року, залишаються чинними. МСЕКи повністю припиняють виконувати свої функції, водночас їхні рішення, які були ухвалені до 31 грудня 2024 року, залишаються чинними. 1/1 У Києві з 1 січня запрацювала нова система оцінювання повсякденного функціонування людини. Відповідно до постанови Кабміну, робота медико-соціальних експертних комісій призупинена, а натомість створили експертні команди з оцінки повсякденного функціонування особи. МСЕКи повністю припиняють виконувати свої функції, водночас їхні рішення, які були ухвалені до 31 грудня 2024 року, залишаються чинними. Нова система запроваджена на національному рівні. Її мета – прибрати бюрократичну складову за рахунок зменшення кількості документів, які пацієнт мав подавати до МСЕК. Також поліпшується ефективність оцінки повсякденного функціонування людини: в командах працюють профільні лікарі, які безпосередньо займаються конкретною нозологією пацієнта та більш ефективно і якісно можуть оцінити його стан, надати рекомендації та заключення. Збільшено кількість експертних команд і лікувальних закладів, які проводитимуть оцінку повсякденного функціонування особи. У столиці визначені 15 медзакладів, у яких організували команди за напрямами: загальні (терапевтичні), онкологічні, травматологічні, кардіологічні та психіатричні. Перелік закладів http:// e.surl.li/khfcfg Важливо! Оцінювання повсякденного функціонування людини може проводитися очно, дистанційно, заочно або за місцем перебування пацієнта – залежно від його стану. Детальніше про оцінювання – на сайті Департамент охорони здоров'я міста Києва http:// e.surl.li/ghwhnz

10-а річниця від початку російсько-української війни 10-а річниця від початку російсько-української війни 1/1 10-а річниця від початку російсько-української війни Збройною агресією проти України Росія розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки, встановлену після Другої світової війни. Світ знову зіткнувся з режимом, який прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму. Цей режим назвали «рашизмом» для означення псевдоідеології, замішаної на поєднанні ідей фашизму й більшовизму, нацизму та євразійства, реваншизму і ксенофобії, що прикриваються «православ’ям» та «величчюросійської культури». 20 лютого 2014 року розпочалася сучасна російсько-українська війна. Тоді були вперше зафіксовані перетини державного кордону України збройними силами Російської Федерації через Керченську протоку. Це зафіксовано у Постанові Верховної Ради України “Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»” від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.У кінці лютого 2014 року керівництво РФ скористалося тимчасовим вакуумом влади в Україні, деморалізацією силовиків і розпочало захоплення територій України.Росія готувалася до нападу заздалегідь. Упродовж багатьох років вона здійснювала проти України інформаційну, економічну агресію, вербувала зрадників у різних ешелонах української влади, створювала і фінансувала в Україні, а особливо на Кримському півострові, потужну агентурну мережу.Крим – перший об’єкт агресії РФ проти України. Ворог у березні 2014 року окупував АРК і Севастополь, у квітні 2014 року розпочав вторгнення в Донецькій та Луганській областях.У 2014 році Збройні сили України, підкріплені добровольцями, зупинили просування окупації, звільнили від загарбників частину захоплених територій і до 24 лютого 2022 року основні події сучасної російсько-української війни точилися на сході нашої країни.Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну остаточно зірвало маску з агресивного путінського режиму, що 8 років прикидався«миротворцем» та «третьою стороною» у війні на сході України. Весь той час ворог поширював світом дезінформацію, брехню про «Донецьку та Луганську народні республіки», які насправді були і залишаються підконтрольними Москві режимами в Донецькій та Луганській областях України. Путін намагався переконати світ, буцімто в Україні триває «громадянська війна». Широкомасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року принесло війну на всю територію України. У спротиві російському агресору Український народ продемонстрував світові приклади мужності, стійкості, сміливості, кмітливості та єдності перед жорстоким ворогом, що чисельно переважає. Російська Федерація розв’язала проти України імперіалістичну,загарбницькуйекзистенційнувійну,спрямованунелишеназахопленнятериторії, а й на знищення української державності, нашої національної ідентичності, геноцид українського народу. Російська держава й ідеологія рашизму, яку сповідує російський політикум і підтримує більшість пересічних росіян, офіційно заперечують існування українців як окремої нації, а ті, хто непогоджуються з цим, підлягають фізичному знищенню.Владімір Путін, одержимий ідеєю «збирання ісконно русских земель», прийшовши до влади, повів Росію шляхом відновлення статусу наддержави і нарощування мілітаристської потуги. Російський імперський реваншизм вбачає в РФ наступницю Російської та Совєтської імперій, а колишні республіки розглядає як частини Росії, що відпали від неї, а не сусідні суверенні держави.Цей поступ до «повернення російської величі» не зупинили раніше. І це призвело до повномасштабної агресії проти України.На тимчасово окупованих українських територіях росіяни повторюють найгірші практики нацизму – масові розстріли, депортації, знущання над цивільним населенням, плюндрування та розкрадання приватної власності, культурної спадщини, музейних колекцій. Різанина в Бучі, Ізюмі, масове знищення людей у Маріуполі стали наочним проявом геноцидної політики Москви. Звірства, воєнні злочини, ґвалтування, вчинені російськими загарбниками в Україні, шокували світ. Не маючи спроможності перемогти на полі бою, російська держава-терорист вдається до варварських обстрілів українських міст і критичної інфраструктури. Більшість ракетних атак націлені на цивільні об’єкти.Повномасштабний напад пришвидшив консолідацію української нації. Національна єдність стала основою успішного спротиву. Наступ військ РФ вдалося зупинити завдяки спільним зусиллям українців, які стали на захист держави в лавах Збройних сил України, Національної гвардії України, масового волонтерського руху. Героїчний опір українців – це не лише боротьба за фізичне виживанняУкраїнського народу та свободу країни. У цій війні Україна захищає свій європейський вибір, національну ідентичність і цінності як частинуєвропейських. Українці проливають кров за вільну, демократичну Європу.Перемога України – запорука світової стабільності. Шляхом брутального, демонстративного порушення норм міжнародного права РФпрагне демонтувати міжнародний порядок, заснований на правилах, зруйнувати єдність демократичних країн і повернути світ в епоху імперій, сфер впливу та колоніальних воєн.Ми вдячні союзникам за потужну військову, політичну, економічну, фінансову та гуманітарну підтримку. Втім, для остаточної перемоги Україна потребує ще консолідованішої допомоги, передусім – у військовій сфері. Українці вистояли й довели свою спроможність перемагати російську військову агресію. Сьогодні Україна ефективно стримує її завдяки зусиллям на військовому, дипломатичному, інформаційному фронтах, а також потужній міжнародній допомозі. Ми боротимемося, доки не звільнимо від окупанта останній сантиметр української землі. Тож наше суспільство має й надалі залишатися консолідованим для перемоги над агресором і розбудови демократичної правової держави в сім’ї європейських народів. Від 2014 року Україна веде справедливу війну за збереження незалежності, право вільного європейського та євроатлантичного вибору, за свій суверенітет і територіальну цілісність. Російський агресор тимчасово окупував окремі українські землі. Але всі вони обов’язково будуть звільнені.Україна переможе ворога й відновить територіальну цілісність.“Наша зброя – це наша правда, а наша правда в тому, що це наша земля, це наша країна, наші діти, і ми все це будемо захищати” Президент України Володимир Зеленський

Фахівці відділень Київської міської клінічної лікарні №6 долучились до практичного заходу щодо фіт-тестування для медичного персоналу. Фахівці відділень Київської міської клінічної лікарні №6 долучились до практичного заходу щодо фіт-тестування для медичного персоналу. 1/0

Зміна номеру телефону гарячої лінії МОЗ Зміна номеру телефону гарячої лінії МОЗ 1/1 Міністерство охорони здоров'я України повідомляє, що з 01 квітня 2025 року звернення громадян, що стосуються питань сфери охорони здоров'я, опрацьовуються на телефонній "гарачій лінії" МОЗ за номером 0800-505-201. Додатково інформуєто, що лінія за номером 0800-602-019 припинила роботу.